Буває дивне: у страшну жару,
Коли земля волає спраглим груддям, —
Тендітний пагін проломив кору
І усміхається щасливо небу й людям.
Чи на дорозі, де, немов на зло,
Рослинам зроблять гроба кам’яного,
Асфальт пробивши, трав’яне стебло
Всім сповіщає про Творця Благого.
Так Боже Слово у сухих серцях
Даремно не лежить і не мертвіє:
Комусь на радість, а комусь на жах
Розколе їх й любов’ю зарясніє,
І сповістить усім в ту мить неждану,
Що має силу нездоланну.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Добре,брате, Слава Богу.У восьмому рядочку мабуть було "Всім"? Дякую. Благословінь. Комментарий автора: Дякую Вам! Уже виправив. Божих Вам благословень!
Галина Левицька
2008-07-26 17:33:30
Амінь!!!!!
Комментарий автора: Дякую!
Марина Н.
2008-07-28 04:12:45
Как жаль, что не знаю украинский! Успехов Вам брат, в творчестве! Комментарий автора: Дякую!
Микола Калінін
2011-08-15 14:47:23
"Розколе їх й любов’ю зарясніє," - багато приголосних підряд важко вимовляються (...їх й любов'....). Можна так:
"Протне їх і любов'ю зарясніє".
Але Ви гарно пишете, такі слова добираєте, образи, метафори! Браво!
Лиш перечитуйте написане по багато разів і удосконалюйте, де отакі збіги приголосних.
У вас так багато поезії, що всю й не перечитаєш. А тим більше не даси дружню пораду, якщо де описка чи неточність. Хай вам щастить!
"
Лідія Гапонюк
2021-08-12 16:50:18
Амінь! Слово Боже має нездоланну силу! Благословення!
Насіння (The seed) - Калінін Микола Це переклад з Роберта У. Сервіса (Robert W. Service)
I was a seed that fell
In silver dew;
And nobody could tell,
For no one knew;
No one could tell my fate,
As I grew tall;
None visioned me with hate,
No, none at all.
A sapling I became,
Blest by the sun;
No rumour of my shame
Had any one.
Oh I was proud indeed,
And sang with glee,
When from a tiny seed
I grew a tree.
I was so stout and strong
Though still so young,
When sudden came a throng
With angry tongue;
They cleft me to the core
With savage blows,
And from their ranks a roar
Of rage arose.
I was so proud a seed
A tree to grow;
Surely there was no need
To lay me low.
Why did I end so ill,
The midst of three
Black crosses on a hill
Called Calvary?